Книга Сергія
Рожновського «Спочатку»,це не просто книга. Творчий доробок різних періодів
нарешті знайшов своє втілення в одному маленькому диску.Дякуючи досягненням
науки і техніки у читача є можливість не тільки перечити вірші та прозові
твори, є можливість познайомитися з автором як таким. Фотографії, добірка
графічних робіт, деякі улюблені пісні і відео про вмивання снігом – все це
детальний портрет людини, автора, громадянина. І те, що сьогодні Сергій більшу
частину свого часу віддає роботі в Корпорації Тяньши, аж ніяк не руйнує
творчого початку. Навпаки, це надає сили, як фізичної так і духовної для нових
досягнень, досягнень у вдосконаленні фізичному, фінансовому, творчому. Адже
фінансова незалежність дає можливість реалізовувати самостійно і творчі плани.
Успіх-бо починається з бажання щось зробити для себе, для родини, для друзів і
для цілого Світу!

Біографія

Сергій Рожновський народився 6 травня 1962 року у місті Маріуполі (тоді м. Жданов).
Після закінчення школи рік працював художником виконавцем робіт з оформлення в
Упаравлінні залізничним транспортом металургійного комбінату імені Ілліча.
У 1986 році Сергій закінчив Харківський політехнічний
інститут за фахом інженер-механік-дослідник в галузі динаміки і витривалості
машин. Отримавши диплом, служив два роки офіцером в центральному Казахстані на
озері Балхаш. Повернувшись до рідного міста у званні старшого лейтенанта війск
протиповітряної оборони, почав свій цивільний шлях викладачем кафедри креслення
Маріупольського металургійного інституту (нині Приазовський державний технічний
університет).
Журналістика почалася для Сергія роботою на радіо Приазов’я.
Власне тоді почали виходити до ефіру українські програми „Обрій”, „Серйозно й
жартома”, „Бім-Бом”. За два роки на телекомпанії „Сигма-ТВ” Сергій Рожновський
випустив більше двадцяти авторських програм українською мовою „Гроно”.
Спробував себе Сергій і в бізнесі. Кілька років очолював
художній салон „Рутенія”. Але журналістика перемогла. І нове тисячоліття
почалося для нього з програми „Ранкове шоу” на ТРК „Новий Донбас”.
Потім були десятки репортажів у новинах на радіо „Голос
Києва” і в „Столичних телевізійних новинах” на ТРК „Київ”. Перебуваючи в
столиці, співпрацював з київською газетою „Dziennik Kijowski” („Київський щоденник”),
що виходить друком польською мовою. У січні 2005 року за циклову програму „Аз
єсмь” про Маріуполь національний Сергій Рожновський отримав гран-прі першого
всеукраїнського журналістського конкурсу „Засоби масової інформації за
міжетнічну толерантність і консолідацію суспільства”. Цей проект було
зреалізовано, дякуючи технічній базі ТРО „Маріупольське телебачення” та
фінансовій підтримці ВАТ „ММК ім. Ілльча”. Від католицького ордену Святого
Павла Першого Пустельника Сергій Рожновський дістав медаль і диплом „Приятеля
ордену” за фільм-подорож „У пошуках скарбу”, що розповідає про паломництво
маріупольських католиків до ікони Матері Божої, яка зберігається у монастирі на
Ясній Горі у місті Ченстохова (Польська Республіка). У вересні 2007 року, після
поїздки на Міжнародний форум польських журналістів, що був проходив на Вармії і
Мазурах, а також з певних політичних переконань, Сергій звільнився з
Маріупольского телебачення і зареєструвався у Центрі зайнятості (дякувати
президентові та приятелю, який власне і порадив). Певний час був безробітним,
отрмуючи гроші, досвід, нові враження і сподівання. Перебував пару тижнів на
курсах для підприємців-початківців у славетному місті Донецьку. І врешті-решт
прийняв рішення і підписав котракт з китайською корпорацією Тяньши. Підписався
під новим життям, повнив химер, надій, грошей, знайомих, друзів….. Сергій
одружений, має дочку Марію, синів Богдана і Сергія.


Проглядаючи цю біографію, майте собі на увазі, шановний
читаче, що все рухається, тобто – ніщо не стоїть на місці і саме в цей момент
автор цієї електронної книги може вже народжує нове життя і створює нові твори,
а може робить мільйони у новому бізнесі.

С П О Ч А Т К У

Пісні спочатку були віршАми,
Вірші спочатку були словАми,
Слова спочатку були, думкАми,
Думки спочатку були птахАми.
СпочАтку......


Х И Ж А К

За Цельсієм тепер надворі - нуль!
І каша снігова на тротуарі,
А в чоботах моїх вода: буль-буль!
Це вам не в теплому сидіти барі!

Де музика із радіо тече,
Від цигарок усе просякло димом,
Де від коктейлів в грудях аж пече!
Якби б у мільйонера бути сином...
Зайшов би в бар, упав би гучно в крісло,
Замовив би напитків і наїдків,
Щоб на столі від них було б аж тісно...
І кельнерів би запросив як свідків
Мого безглуздого й нікчемного двобою
Із тими пундиками з медом, маком, таком,
Що все до шлунку пхаються юрбою,
І першим кожний намагається пролізти?!
А він, хижак, сховався десь під фраком
І репетує: ЇСТИ! ПИТИ! ЇСТИ!

м. Маріуполь



S P E C I A L L Y   F O R   F L Y S

Дурнувато-чорна муха ширяла у кімнатному просторі,
ніби літак-винищувач. То билася вона у віконне скло, не розуміючи геть, що це є
справжня перешкода на шляху до її свободи і незалежности, і, щоб розтрощити сеє
скло своїм прибацаним мух’ячим чолом, годі й думати.
Чіплялась вона і до вельми вертикальної стіни, лишаючи
на білих тапетах, певно з переляку, чорні цяточки. Робилась тоді муха подібною
до акробата московського цирку, який щойно приїхав до якоїсь там удаленої
провінції і запопадливо намагається своєю майстерністю купити серця і голоси
довірливої місцевої публіки.
Час від часу зринала муха у повітря, наче американський
бомбардувальник, а потім липла до мого обличчя, ще гарячого від передранкового
сну. Вона нахабно клеїлася до мого носа своїми хирлявими ноженятами, викликаючи
в нетрях моєї незаплямованої душі дикі почуття відрази й образи, і почуття
великої любови до старовиннного приладу, що були вигадали його ще наші далекі
предки. Прилад цей є незамінним у боротьбі з чорними „бомбовозами”. Чорний
гумовий млинець причеплений до патичка довжиною не більше ніж півметри – от і
вся нехитра конструкція. Чорний колір млинця може дозволити мухві лишитися при
життю, якшо вона, звичайно, подолає свій тваринний жах і всядиться, замісь моїх
білих стін, просто на млинець. Та де там їм про це здогататися?!
На превеликий жаль я в кімнаті своїй не мав цього
реманенту для наведення ладу у моєму кімнатному просторі. Сонна ж рука моя
виявилась абсолютно безсилою, щоб змагатися з метеоритною реакцією хирного
створіння, яке, ніби звук наполоханого будильника, увірвалось в мої сни і не
дало мені додивитись щасливий кінець кольорового серіалу про потойбічне життя.
До того ж, зрозумів, що тих створінь в кімнаті є аж
кілька!
Вони перешіптувались, сидячи рядочком на міршавому кущі
декоративного ананасу, від якого не діждати нам соковитих плодів на сніданок за
будь-якої погоди.
Вони, мухи, певно розробляли нові плани миттєвого
нападу на моє, незахищене маскою доброзичливости й доброчесности, лице. Вони
збиралися до нового нападу на лице, не розуміючи певно, що це ж дійсно обличчя,
а не якась там купа гною!
І де їм теє второпати?! Адже маємо чудовий приклад
повної відсутности виховання, делікатности й дипломатичности в умовах нашого з
вами птахо-людо-тваринного гуртожитку.
Чого ж можна очікувати від середньо-статистичної мухи
без вищо-середньої освіти, без, конче потрібної для влади, реєстрації у
пашпорті, без громадянства, певного заняття й рахунку в банці.
Вона, муха, не володіє навіть російською! Це її біда!
Це її важкий хрест – ось так битися в чотирьох стінах у пошуках поживи і виходу
з тісної кімнати. Виходу на свіжі міжнародні авіалінії „Specially for flys”*

м. Маріуполь